Дякуємо за нові книги.

   #Нові_книги

Історія Великої Волині міцно вплетена і є складовою частиною історії України.

Нещодавно ми анонсували надходження нової літератури до бібліотеки і дякували Сергію Смику за чудові книги. Хочемо звернути особливу увагу на навчальний посібник «Історія Волині. Т.1». Як виявилось це не просто красива та цікава книга. За відгуками наших користувачів вона є унікальною, а висвітлення історії формування Волині грандіозне і охоплює не лише історичний, а й територіальний розвиток цих земель. П’ять років найкращі вітчизняні вчені, які були об’єднані спільною метою вперше більш ніж за сто років на основі сучасних наукових підходів описали історію величезного краю, який нині знаходиться на території трьох держав Центрально-Східної Європи: України (Волинська, Рівненська, Житомирська, Львівська, Тернопільська і Хмельницька області), Білорусі (Брестська область) і Польщі (Підляське, Мазовецьке і Люблінське воєводства). Хочемо подякувати Науково – дослідному інституту українознавства та особисто Сергію Смику за те, що саме #Овруцька_центральна_бібліотека_імені_Малишка першою отримала це унікальне видання! Довгих років Вам життя, натхнення і творчого ентузіазму! Ми завжди раді бачити вас в нашій бібліотеці.

З повагою працівники та читачі бібліотеки.

Наші відомі землячки...

 ОЛЬГА ПИЛИПІВНА ДОБАХОВА

    «Її душа у пісню перелита

Живе в тобі, Поліський краю мій…»

 Українська народна поетеса-піснярка, організатор і художній керівник самодіяльного народного хору с.Кирдани народилась 25 вересня 1910 року в селі Першки (тепер в складі с.Кирдани) в бідній сім’ї, де було дев’ятеро дітей. З дитинства виконувала всю хатню роботу, пасла гусей. Щоб веселіше було, впівголоса співала. Сім’я була співуча, пісень знали безліч. Гарно співали батьки. В 20-ті роки сім’я Ольги Пилипівни одна з перших  вступила в колгоспну артіль. Після пережитого голоду 1932-1933 років, яка тяжко хворіла, посилають на лікування в Ялту. Потім працює на ткацькій фабриці в Києві, де знайшла своє кохання. Разом з чоловіком – військовослужбовцем переїхала і працювала на Далекому Сході, Вірменії, Грузії в Азербайджані. Була піонервожатою, організовувала художню самодіяльність.

    Учасниця Другої Світової війни. Працювала в шпиталі, була зв’язковою партизанів, потім санінструктором в партизанському з’єднанні О.Сабурова. В часи перепочинку між боями почала складати вірші, пісні. Після війни сім’я Добахових повертається в рідне село. Ольга Пилипівна вирішує організувати хор. Для першого виступу хору (1949 рік) пише пісню про своє село, передовиків колгоспу, які відновлюють зруйноване війною господарство. Так з’явилась її пісня про кирданівських хмелярок. З 1949 по 1976 рік О.П.Добахова – незмінний керівник самодіяльного хору села Кирдани. Хор заслужив численні грамоти, дипломи, медалі фестивалів та конкурсів. В грудні 1968 року Міністерство культури УРСР присвоїло Кирданівському хору звання народного.

О.П.Добахова – автор багатьох віршів, пісень (слів та музики) які виконував хор. В них оспівується рідна поліська земля, її працьовиті люди. Значне місце в творчості поетеси займають ліричні твори. Ольга Добахова – людина завидної долі. Природа наділила її щедрим талантом поета.

    Творчий доробок Ольги Пилипівни ваговий: 220 віршів, 85 пісень, покладених на музику, яку сама ж  і писала. Твори поетеси видрукувані в багатьох збірках, в 1957 р. –«Сяють зорі на Поліссі», 1961 р. – «Серце співає», 1962 р. – «Степові квіти».

 Нагороджена орденом «Знак пошани» (7.03.1960).

 Заслужений працівник культури (Указ Президії Верховної Ради УРСР від 24.02.1971).

  Померла 8 жовтня 1982 року.

В 1992 році встановлена щорічна премія ім..О.Добахової (обласним відділенням українського фонду культури). Першим її лауреатом став народний самодіяльний хор села Кирдани.

26 вересня 2010 року в селі Кирдани на честь 100-річчя від дня народження О.П.Добахової відкрито меморіальну дошку на фасаді Будинку культури.

#Він_наш_земляк_Він_наша_слава

#Овруцька_центральна_бібліотека

#Овруцька_міська_рада

#Овруцька_ОТГ

#село_Кирдани

Він наш земляк. Він - наша слава

Герой України Микола Васильович Ващук

З метою популяризації історичних та сучасних досягнень наших земляків, донесення до широких верст суспільства інформації про видатних співвітчизників Овруччини всіх часів Овруцька центральна бібліотека ім. А.Малишка пропонує рубрику "Він наш земляк. Він - наша слава".

Серед славетних уродженців древлянської Овруччини є академіки, доктори наук, які уславили Україну своїми відкриттями, державні діячі, талановиті медики, хлібороби, воїни, поети та художники від Бога.

Цей допис про Героя України Миколу Васильовича Ващука.

               «Є одвічна межа. Він її подолав

                І боровся за нас, хоч і знав, що загине.

                Він один із шести, що життям рятував

                Від страждань небувалих мою Україні…»

26 квітня 1986 року назавжди залишиться в серцях людей Днем скорботи і пам’яті жертв Чорнобильської трагедії, Днем біди, Днем болю, трагедії і застереження. Подібне не повинно повторитися. На заваді має стати наша пам’ять про трагічні дні і подвиг людей, які вступили у двобій з незримим підступним ворогом, рятуючи людство від іще більшої біди.

Вибух на АЕС викликав до першої шеренги ліквідаторів аварії 20 чоловік з двох караулів пожежної охорони, які закрили собою атомне жерло.

 Шестеро пожежників, імена яких золотими літерами записані на скрижалях історії: Правик Віктор Павлович, Кібенок Віктор Миколайович, Тітенок Микола Іванович, Тищук Володимир Іванович, Ігнатенко Василь Іванович, віддали своє життя щоб врятувати світ. Серед них – син Овруцької землі, наш земляк із В.Хайчі Ващук Микола Васильович.

 Народився Микола 5 червня 1959 року в добрій і працьовитій сім’ї Василя Маркіяновича та Олени Йосипівни Ващуків. В 1974 році закінчив Великохайчанську школу. Був добрим і ввічливим, захоплювався спортом, любив музику. Вже працюючи пожежником на Чорнобильській АЕС, вступив у Київське профтехучилище. В самостійній воєнізованій пожежній частині № 6 м. Прип’яті де він служив, його відразу запримітили, призначили командиром відділення.

 В той страшний квітневий день Микола Ващук за сигналом тривоги разом із своїм відділенням прибув до зруйнованого четвертого енергоблоку о 01 год. 35 хв., тобто через 15 хв. після аварії. Вони першими прийняли на себе смертельний удар ядерної стихії і не допустили розповсюдження вогню в бік машинного залу, де стояли ємкості з тоннами мастил; врятували три інші енергоблоки. Від їдкого диму киплячого бітуму, нестерпної спеки, а ще від невидимого ворога – підвищеної радіації, що, вражаючи, лещатами стискав кожного, слабшали падали люди. Знесиленого Миколу винесли із зони вогню, а потім госпіталізували. Зусилля лікарів були марні, рідний брат Миколи – Олександр віддав йому свій кістковий мозок, та життя відважного пожежника врятувати не вдалося. 14 травня 1986 року з Москви прийшло повідомлення, що Микола Васильович Ващук – помер.

 Пам’ять про земляка бережуть його односельчани. Біля школи, в якій вчився Микола відкрито пам’ятник. В самій школі є стенд, присвячений подвигу пожежника-чорнобильця. Дитячо-юнацьке об’єднання Великохайчанської ЗОШ носить ім’я Миколи Ващука. Щорічно в рідному селі 5 червня (в день народження Героя) проводиться футбольний турнір. Одну з вулиць міста Овруча названо на його честь, на будинку № 1 цієї вулиці відкрито меморіальну дошку.

 21 квітня 2006 року Указом Президента України В.А.Ющенка Миколі Васильовичу Ващуку присвоєно – звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно), його подвиг відзначено державною нагородою Хрестом «За мужність» (посмертно).

Природне диво Полісся

   Майже в кожному селі Овруччини є природні об’єкти, що приваблюють увагу своєю винятковою оригінальністю. Звичайно, про них більше знають місцеві жителі, але хотілось би познайомити з такими чарівними куточками нашого краю якомога більше земляків. Село Велика Хайча Овруцької ОТГ розташоване на одному з пагорбів у південній частині Словечансько-Овруцького кряжу на правому березі річки Хайчанки, лівої притоки річки Норинь. Річка Хайчанка бере свій початок в селі Коптівщина Овруцької громади в урочищі серед схилів Словечансько-Овруцького кряжу. В цьому урочищі раніше були місця з виходом надземних вод із семи та дев’яти джерел, вода яких є цілющою і має магічну силу. Саме з цього місця бере початок річка. Тваринний світ річки дуже різноманітний. Найбільше привертають увагу ондатри, водні щури, риба.

Господарем річки є бобер. Це найбільший гризун нашого краю. Він проводить всі дренажні роботи річки. У бобрових загатах водиться багато риби. Оселяються бобри в тихих місцях біля крутих берегів річок або на невеликих водоймах.

У Великій Хайчі є місцина на річці Хайчанці, яка називається «Перешийок». Таку назву цій місцевості дали самі жителі сіл Велика Хайча і Круки (зараз вулиця Лісова, села Малий Кобилин, Великохайчанського старостинського округу, Овруцької ОТГ). Тут добре видно виходи кристалічних порід кряжу.

Перешийок – чудове місце для відпочинку. Територію, яка прилягає до нього люди в селі називають «штани».

Зустріч з Г. Махоріним...

     
     В нашій бібліотеці зібрались представники Овруцької культурної та краєзнавчої громади міста і району на зустріч з непересічною людиною нашого Житомирського краю - Генадієм Махоріним - доцентом кафедри суспільних наук Житомирського Національного агроекологічного університету, автором понад 50 - ти історико - краєзнавчих книг і брошур, громадським діячем - ученим - секретарем Житомирської Обласної організації Спілки краєзнавців України, заступником голови Житомирського обласного об'єднання ВУТ "Просвіта".
      Варто зазначити, що зустріч з різними цікавими людьми у нас проводяться регулярно. Сила бібліотеки - у партнерстві. Тому, дякуєм Всім партнерам і друзям нашої бібліотеки, що Ви є.

Історичними місцями Овруча

Овруч - одне із найстаріших міст України, дійсний член Асоціації древніх міст України. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України Л» 878 від 26.07.2001 р. внесений до списку історичних населених пунктів України. Він входить до складу 103-х поселень, які мають понад 500-річну історію.

Місто неодноразово згадується в українських історичних першоджерелах, має героїчне минуле, багатовікову літописну історію, яку засвідчують пам'ятники та пам'ятні місця. Серед них пам'ятки: 12 ст. - Свято- Василівський храм, місцевого значення - Спасо-Преображенський собор, пам'ятники князю Володимиру Великому та преподобномученику Макарію.

Про давню історію міста нагадує місце поховання князя Олега Святославовича, що загинув під стінами Овруча в 977 році.

Напередодні 1070-ї річниці міста з його літописною історією під час екскурсії, проведеної працівниками центральної районної бібліотеки ім. А.С. Малишка, ознайомилося молоде поповнення строковиків - військовослужбовців відділу прикордонної служби "Овруч" у супроводі майора Ігоря Кобельчука та старшого лейтенанта Дениса Данильченка. Крім того, під час відвідин Свято-Василівської святині, прикордонники отримали благословення.

                                                                   Сніжана СОЛТИС, директор ЦРБ.

Заграй, бандуро, на Вкраїні - на славній нашій Батьківщині

Урок народознавства «Історія в струнах бринить…» присвячений українському кобзарству проходив 16 жовтня в читальному залі районної бібліотеки для дітей, за участю бібліографів  районної бібліотеки ім. А.Малишка Гусаревич Л.М. та Шваб Л.С.

Працівниками районної бібліотеки для дітей оформлено виставку-експозицію «Нехай звучить струна жива…».

Жоден з музичних інструментів українців не користувався такою пошаною і любов’ю як бандура. Кобзарі завжди були охоронцями бойової слави України, талановитими народними поетами. Їх історичні пісні та думи стали своєрідним музично-поетичним літописом нашої держави. Кобзарство за багатовікову історію свого існування пережило як розквіт так і занепад, героїчні та трагічні моменти.

Українські кобзарі-бандуристи відгукуються на всі події сучасного життя України. Почуття полум’яного патріотизму українця завжди несло і несе кобзарство. Звучали на заходи  струни бандури. 

На Овруччині це мистецтво самотужки опанував Іван Сергійович Булуй. На сьогодні в його репертуарі більше десятка народних пісень, дум. 

Співає в рушниках душа народу

      Чи є в світі більше диво ніж вишитий незбагненними квітами, неповторним орнаментом, диво-мережками і зелен-листям – український рушник!?

      Це він – оспіваний у піснях, віршах, казках і легендах. Це він єднає в собі мудрість людства, чистоту помислів та одвічне поклоніння красі.

     Це його непорочна врода споконвіку осявала українську сільську хату.

     Із сивих віків і до наших днів у радості і в горі рушники є невід’ємною частиною життя українців.

     Саме тому, 14 серпня, у справжній духовній скарбниці Полісся – стародавньому Листвині  яскравими кольорами веселки спалахнуло свято, що повертає нас до витоків свого народу, свого коріння, своєї самобутньої культури – Свято рушника!

Розквітло вишиванками старовинне село Листвин

На свято зібралося чи не все село: від малого до старого

     До Листвина цього літнього погожого дня з'їхалися шанувальники українського рушника з усього району. Також були гості з м.Коростеня, Народицького району та республіки Білорусь. 

Самодіяльні аматори сцени Листвинського СБК

Гостей вітає берегиня поліської пісні Віра Воробей

Гостя з м.Коростеня, майстриня народної творчості
Марина Сарнавська

Сергій Миколайович Жила, директор Поліського заповідника

Гість свята з Білорусії Валерій Васильович Гримашевич

Гість з Народицького району, член клубу "Зорепад", Петро Невмержицький

Грає духовий оркестр місто Коростень

Пісенно - танцювальна композиція "Гуляння" у виконанні дитячого
фольклорного колективу "Полісянка", село Листвин

Фото на згадку з гостями з Коростеня

Жива вода Овруччини

Природно – краєзнавчий екскурс «Жива вода Овруччини» провели бібліографи районної бібліотеки імені Андрія Малишка Гусаревич Л.М. та  Шваб Л.М. для учнів старших класів Овруцької ЗОШ І – ІІІ ст. №1.

Захід відбувся в актовому залі. Бесіду – огляд бібліографа – краєзнавця супроводжувала мультимедійна презентація слайдів з краєвидами овруцької природи, знімками відомих в районі живих криничок – В.Фоснянської, Сорокопеньської, Матвієвської (Покалів). Природа щедро нагородила Овруччину водними животоками. Територією району протікає 34 річки і річечки. Нині тут налічується більше сотні джерел – «живих криничок», зі смачною чистою водою, і кожне джерело має свою історію.

День музею в бібліотеці

20 листопада 2014 року в читальному залі районної бібліотеки ім. А.С.Малишка вперше відбувся День музею в бібліотеці. Свою діяльність по збереженню історичної спадщини презентував Словечанський музей партизанської слави Полісся. Були представлені експонати музею: зброя, особисті речі партизан, рукописні документи. Матеріали, зібрані в музеї відтворюють героїчні події Великої Вітчизняної війни на Овруччині: окупаційний режим фашистів, всенародну боротьбу з ворогом партизанів і підпільників, їх відвагу та мужність, непохитну віру в Перемогу. Саме це підкреслив у своєму виступі директор музею Хилевич Василь Остапович.  

Віртуальну екскурсію залами музею з демонстрацією слайдів провела науковий співробітник  Кичка Тамара Адамівна.

Ветерани, запрошені на цю зустріч,згадали свою бойову молодість, а юні овручани отримали урок історії, урок мужності та любові до Вітчизни. Діти залюбки фотографувались в плащі палатці зі зброєю в руках.

Овруччина – край партизанської слави, про це свідчать реліквії великого подвигу, що бережно зберігають співробітники Словечанського музею партизанської слави Полісся.

Сподіваємось, що започаткований в цьому році День музею в бібліотеці, буде відбуватись і надалі.