четвер, 29 листопада 2012 р.

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ 2013 РОКУ (ІІ)

ЛИПЕНЬ

1 - 65 років від дня народження Сергія Івановича Білоконя (1948), українського історика мистецтва, джерелознавця, бібліографа
3 - 130 років від дня народження Франца Кафки (1883—1924), австрійського письменника
4 - 125 років від дня народження Володимира Григоровича Ярошенка (1888—1957), українського мовознавця
6 - 155 років від дня народження Джона Гобсона (1858—1940), англійського економіста
7 - 105 років від дня народження Павла Васильовича Михайлова (1908— 1980), російського й українського актора
8 - 75 років від дня народження Леся Степановича Танюка (1938), українського режисера, театрознавця, перекладача, громадського діяча
10 - 95 років від дня народження Джеймса Олдріджа (1918), англійського письменника і громадського діяча

середа, 28 листопада 2012 р.

ЗНАМЕННІ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ 2013 РОКУ ( І )

СІЧЕНЬ

1- 125 років від дня народження Михайла Івановича Атаманюка (1888-1939), українського письменника і журналіста
2- 85 років від дня народження Галини Гілярівни Яблонської (1928), української актриси
3- 175 років від дня народження  Миколи Олексійовича Боганова (1838-після 1918), українського співака і музично-громадського діяча
    -100 років від дня народження Натана Самійловича Рибака (1913–1978), українського письменника 
     145 років від дня народження Миколи Федоровича Чернявського (1898-1946), українського письменника 
6- 115 років від дня народження Володимира Миколайовича Сосюри (1898-1965), українського поета
7- 85 років від дня народження Леоніда Дмитровича Залати (1928), українського письменника 
8- 125 років від дня народження Гната Петровича Юри (1888-1966), українського актора, режисера
     75 років від дня народження Василя Семеновича Стуса (1938-1985), українського поета і перекладача
9- 85 років від дня народження Миколи Тодосійовича Негоди (1928), українського письменника

СКОРБОТА


Згадаємо всіх, хто вистояв і загинув  у 1932—1933 роках, і особливо тих, хто простягнув руку допомоги іншим.

У їжачків багато сала.
              Свідчення
      Надії Максимівни Воронової.
      Жінка не любить згадувати голодне
      дитинство. І все-таки поділилася
      спогадами про той страшний час.
…Сім’я наша була велика й бідна. Батько втратив на Першій світовій війні ногу. Мама  прибирала в будинку й допомагала по господарству вчителям. Тоді це були заможні люди, мали хороші меблі, картини, посуд. Голод почався через страшний неврожай. Картоплю садили звичайну, а через посуху вона виросла завбільшки з бубочку. Усе посохло і пропало в нас на городі, а що залишилося — ми з’їли ще восени.
Учителька запропонувала перебратися до них у будинок, щоб виживати разом. Корова наша Манька так ослабла, що ми прив’язували її до стійок і підвішували, аби не впала. Я тоді в третій клас ходила, але поступово в школу в нашій Кабичивці з’являлося дедалі менше учнів. Будинок стояв через дорогу від кладовища. Мама спочатку забороняла нам дивитися на похорони, а потім уже щодня хтось тягнув на волах, на коні, а потім уже й вручну ховати своїх близьких.
Ми дерли листя і робили з нього борошно, давили картоплю, і цю в’язку масу ляпали на пічку. Це був наш хліб. Брат ставив капкани на ховрахів та іноді приносив «м’ясо». Батько полював на їжачків.
Потім розводили вогонь у ямці й кидали їх туди обсмалювати. У їжачків багато сала, а м’ясо нагадує свинину. Якщо вдавалося зловити двох — наша сім’я і  вчителі «бенкетували».
Але здебільшого нас рятували люди. Ті, хто працював у колгоспі чи на підприємствах, отримували пайки. У кого городи були біля річки, зібрали врожай нашої знаменитої марківської цибулі. На неї була контрактація із Франції, тож, здавши врожай, отримали гроші. Могли купити їжу.
Люди йшли до моєї мами — вона мала славу знахарки. Завдяки книжкам, подарованим учителькою, мама добре знала лікувальні трави. Ми із сестрою Марією все літо збирали лікарські рослини. Уся комора в нас була завішана запашними мішечками та букетами. І за те, що мама лікувала, люди «платили» хто склянкою квасолі, а хто жменькою пшона.
Але голод поширювався. У нас усіх опухли ноги. Більше за всіх страждала мама, якої в ту зиму й не стало. Померла й учителька, хоч її чоловік довго намагався боротися з голодом: міняв на їжу картини й меблі. Мій старший брат влаштувався на роботу в колгосп. І їм зрідка давали жменьку пшениці. Ось так ми й дотягли до тепла, до весни, до першої трави.

Матеріали газети "Урядовий кур'єр".

понеділок, 19 листопада 2012 р.

Святкуємо ювілей!

         12 листопада 2012 року з нагоди 100-річчя від дня народження видатного українського поета Андрія Малишка, який Україна святкуватиме 14 листопада 2012 року, відбулося літератрно - музичне свято.

        Вітальним словом ювіляра приїхали згадати поети - земляки Михайло Пасічник та Зоя Кучерява.  Цього вечора гості свята отримали нагоду вкотре почути нетлінні пісні на слова Малишка, які вже давно перейшли в статус «народних».
Присутні на святі.
       
Андрій Малишко - поет могутнього ліричного обдарування. Його голос, то ніжний і схвильований, як перші слова кохання, то чарівний, сповнений пристрасті вибухової сили, який не можна сплутати з чиїмось іншим.
        Наша древлянська земля пишається тим, що така людина жила і працювала в одній із шкіл нашого міста (ЗОШ №1).

Вітання від учнів ЗОШ №4.
  
Подарунки на згадку.


Зоя Кучерява
 
     Вечір прикрасили задушевні пісні на слова А.С.Малишка: "Моя стежина", "Вчителько моя", "Ми підем, де трави похилі" і "Пісня про рушник".


Михайло Пасічник


Фотографія на згадку.