Зустріч клубу "Зорепад"

 «Зимова заметіль» - літературні сніжки  між поетами клубу. 

Розпочалася наша зустріч 2 лютого 2016 року в Артвітальні Овруцької ЦРБ ім. А.Малишка «Піснею про вовка», яку на прохання присутніх виконав П.Невмержицький. Завітали на зустріч нові учасники клубу: Людмила (Грибан) Войцехівська та Олексій Можаровський. 

Л.Войцехівська почала писати ще в школі, але не надавала значення цим пробам пера. Сильний емоційний стрес(смерть матері) повернув її до творчості. Пише багато, бо не в змозі стримати емоції, переживання.  Подарувала присутнім вірші «Зорепад» та «Моє село».  Олена Шевчук познайомила із новими рядками «Моє життя, мої вірші» та «Життєвий вир». 

 Залюбки присутні послухали нові пісні П.Невмержицького «Я жизнь мою листаю как страницы», «Горит калина», «Цвіли заквітчані сади». Зачарована зимовою красою Т.Корнійчук запропонувала нам вірші:«Великолепьем белоснежным» та «По снежной целине ступая». Марія Макаревич, як завжди вразила нас, виконавши ліричну пісню»Мій край солов’їний». Філософсько – аналітичні вірші від Олександра Кулеша «Люди кричать», «Інженерія генна», «Спокійні хвилі позитиву» - заставили задуматися і викликали жвавий обмін думками. Олександр Ярощук розповів нам, як його вразила зустріч із Галиною Цепковою. Збірка її віршів надихнула його написати пісні на її слова, які він нам і заспівав. «Усталый конь» та «Нам наши звёзды песню обещали». Інна Заруцька цього разу порадувала  ліричним віршем «Покохав хлопчина». Гарного настрою додала присутнім З.Цалко прочитавши гумореску «Баба скаржиться сусідці» та поділившись віршами «Поет в душі завжди художник» і «Думки без кордонів». Вперше прочитала власний вірш і Катерина Приходько «Жінка. Мати, Богиня». Поет-бард Олексій Можаровський повідомив нам, що пише вірші на овруцькій мові, тобто так, як говорить. «Макарій Овруцький», «Мамо, не плач» -  вірш присвячений загиблому в АТО воїну – земляку О.Закусило. Не обійшлося і без пісень: «Музика зупинить війну», «Козацька Слобода», «Ешелон. Вагон. Теплушка».  А ще є низочка віршів для дітей. В.Пінчук, після втрати дружини, пише вірші, що присвячені їй. «Упала з калини вже біла хустина», «Крадькома», «Многая лета», «Дві чаші» та «Віртуальний мир».