Щиро вітаємо з Різдвяними святами!

Різдвяні свята та різдвяні традиції українського народу

Та прийдуть до тебе три празники в гості:

Що перший же празник –Святеє Різдво,

А другий же празник – Святого Василя,

А третій же празник – Святе Водохреще…

 Новий рік. Різдво. Ці свята для всіх нас і кожного зокрема. Починались Різдвяні свята 7 січня святом Різдва Христового, а закінчувалися 19 січня на Водохреща. Вступаючи в новий відлік часу, ми маємо освятитися найкращими почуттями, побажати одне одному щастя, здоров’я, голубого неба над оселею, статків і злагоди в родині. Саме такими спонуками і була просякнута світська обрядовість зустрічі Нового року в Україні: горщиком куті на покуті, щедрим житнім засівом сусідської домівки, величальною щедрувальницькою піснею на честь господаря й господині та їх діточок. Лише тоді, коли ми повернемося до своїх духовних джерел, яскравий освіт новорічної ялинки стане справжнім святом в оселі, запам’ятається на все життя вам і вашим дітям. Від того, як ми шануватимемо своїх предків, свої кращі традиції, залежатиме наша духовність, наша цивілізованість і майбутнє нашої родини, рідної України.

 Пропонуємо Вашій увазі різдвяну віртуальну виставку:

"ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ДОБРИЙ ВЕЧІР"

  Скуратівський В. Святвечір. У 2- кн. / В. Суратівський. – К.: Перлина, 1994. – 288с.

         Нариси-дослідження відомого письменника-народознавця Василя Скуратівського у двох книгах «Святвечір».

         До книжок входять понад сто ґрунтовних описів свят та обрядів. Вони сповна розкривають духовний світ українців, їхній Божий дар творити його добрим, щедрим, щирим, співчутливим, гостинним. Оповіді автора написані образною мовою, пересипані піснями, прислів’ями, приказками: «Хату білити, ковбаси чинити, а завтра Різдво», бо

«З Святим Різдвом вітаю,

Всім здоров’я бажаю:

Господарю на воли,

Господині на квочки,

Хлопцям-дівчатам на гуляння,

Малим дітям забавляння,

Христу-Богу вихваляння!»

Скуратівський В. Т. Дідух: Свята українського народу /
В. Т. Скуратівський. – К. : Освіта, 1995. – 272 с.

         Пропоноване видання – найбільш повне зібрання календарних свят українського народу. Автор, відомий письменник, щедро ділиться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, його обрядовості, традицій, фольклору, що сягають тисячоліть. Висока моральність предків, взаємодопомога, і головне, високо поетичний культ пращурів, шанування свого родоводу – все це гідне наслідування нинішніми поколіннями.

         Кожне свято має свою символіку й атрибутику. Якщо мова йде про новорічну обрядовість, то ми неодмінно пов’язуємо її з яскравим освітом і пишним розцяцькуванням струнких лісових красунь – ялинок або сосен. Нині важко уявити собі Новий рік без них. А як прикрашали свої оселі на різдвяно-новорічні свята наші пращури? Роль сучасної ялинки виконував Дідух. Слово «Дідух» має давне коріння. Мова йде про дух діда, чи дідівський дух. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх пращурів. Тому напередодні Різдва господарі виготовляли обрядового Дідуха з обжинкового снопа. Традиційних Дідух – національний символ свого родоводу.

Скуратівський В. Т. Місяцелік. Український народний календар / В. Т. Скуратівський. – К. : Мистецтво, 1993. – 208 с.

         Чи знаєте ви, як і коли ворожили дівчата, якою була посвята в парубоцтво, як закликали весну наші пращури, коли заготовляли лікарські рослини, якими символами зустрічали Новий рік та Різдво на Україні?

         Про ці та інші обряди і звичаї, що вже стали реліктами, ви дізнаєтеся, прочитавши ще одну книгу Василя Скуратівського «Місяцелік». Народний календар – перше в українському народознавстві видання, яке стане в пригоді всім, хто не байдужий до своєї національної культури.

Боряк О. О. Україна: етнокультурна мозаїка / О. О. Боряк. – К. : Либідь, 2006. – 328 с.

         В етнокультурологічних нарисах, присвячених традиційному буттю пересічного українця XIX – першої половини XX ст., йдеться про свята й будні, звичаї та обряди, повір’я і символіку та багато інше. З розділу «Життя як свято» ви узнаєте  чому уся родина неодмінно цього вечора має бути разом. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Святвечір поза родинним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. У цей день треба пробачити всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образу із собою у новий рік. А все кимось позичене чи десь забуте обов’язково теж повертається до господи. Також дізнаєтесь про вертеп, новорічні ворожіння, обряди, свята Василя та Маланки, коли водили Козу, що господар приказував у Святий вечір водохресний та багато цікавого.

Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / О. Воропай. – К.: Оберіг, 1993. – 590 с.

         У цій книжці автор зібрав фольклорний та етнографічний матеріал щодо українських народних звичаїв. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Вся ця праця про народно-календарні звичаї розподілена за порами року. У першій частині  «Зима» розповідається про Святвечір та «Різдвяний день», чому це особливий день, про Святу вечерю та Щедрий вечір, що треба робити щоб увесь рік жити багато, які бувають колядки, про будову українського вертепу, парубочі та дівочі «Меланки, ворожіння дівчат».

         Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. Звичаї – це справжній скарб українського народу.

Різдвяні свята в Україні: етнографічний нарис з доданням українських народних пісень. – К.: Муз. Україна, 1992. –
152 с.

        З цієї книжки маленького об’єму ви дізнаєтесь багато цікавого: що таке «святвечір», «щедрий вечір», «голодна кутя», Богоявлення Господнє, також дізнаєтесь про традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг, колядки, вертепи, щедрівки, вірші про Різдво Христове та пісні з нотами.

Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї /

В. К. Сапіга. – К. : Знання Україн, 1993. – 112 с.

         Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. В цій книжці обряди, звичаї, ритуали і церемонії розподілені по циклам календарних свят: зимового, весняного, літнього і осіннього, і визначалися, в першу чергу, характером виробничої діяльності пори року.

 Вудвуд Л. Ф. Відкривай духовні острови. Українське народознавство / Л. Ф. Вудвуд ; за заг. ред.. А. П. Загнітка. – Донецьк : Центр підготовки абітурієнтів, 1998. – 144с.

         Відкрити духовні острови у вирі сучасної бездуховності ми можемо, звернувшись до тих  вічних джерел, з яких черпав наснагу та мудрість наш народ. Це його культура та духовна спадщина, яку він витворив протягом віків.

         У книзі ви знайдете, звідки походить те чи інше свято нашого народу, то, як його провести у школі, коледжі, вдома чи в колі друзів. Книга містить сценарії свят, розробки уроків українознавства. Також ви познайомитесь з тим, що служило оберегами від зла у повсякденному житті. Знайомтесь ближче з духовною культурою українського народу.

 РІЗДВЯНІ ІСТОРІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

 Різдво – свято миру, душевного спокою, відпочинку. Це одне з найсвітліших християнських свят, яке всім християнським світом відзначається з особливим благоговінням. Не випадково поети, письменники, художники звертаються знову до теми Різдва.

                                                                                                          Т. Г. Шевченко

 …Мітла з востоку

Над самим Віфліємом, боком,

Мітла огненная зійшла.

І степ і гори осіяла.

Марія з шляху не вставала,

Марія сина привела…

Якби де на світі хоть раз

Цариця сіла на ослицю,

То слава б стала про царицю

І про великую ослицю

По всьому світу. 

Ся ж несла

Живого істинного Бога…

                    Марія.

Коцюбинський М. Твори. В 2-х т. / М. М. Коцюбинський; упоряд. М. С. Грицюта. – К. : Наук. думка, 1988. – Т. 1. – С. 92–99.

«Настав святий вечір.

         В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім’ї. Василько м’яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу,схиливши голову…».

         Так починається оповідання видатного українського письменника «Ялинка». Хлопчик Василько нетерпляче чекав Різдва. Батько пообіцяв йому справжню ялинку! Хлопчик доглядав деревце, пестував його. Дуже скоро це зимове диво повинне було прикрасити оселю. Але через нестатки напередодні Різдва довелося продати лісову красуню – ялинку.

В образі Василька Михайло Коцюбинський переконливо показав моральні якості дитини, серед яких повага до старших, сміливість. Найважливіше, що хотів сказати письменник, – обов’язок кожної людини шанувати, любити, підтримувати своїх батьків. Цей твір дозволяє читачеві насолодитися чарівними картинами природи, а також дізнатися про те, як живуть у злагоді добрі люди. Саме любов і злагода завжди допомагають подолати негаразди, які насилає на людей доля.  Підтримка родини, допомога – найважливіщі цінності для нього і його родини.

Гофман Т. А. «Лускунчик і Мишачий король» /

Т. А. Гофман; переклад Т. Матвієнко. – Х.: Міkkо, 2010. – 56 с.

         Напевно з усіх свят люди найбільше люблять Новий рік. І не тільки тому, що це час підбиття певних підсумків, вручення довгоочікуваних подарунків, приготування смачних страв. Найголовніше в цьому святі – це очікування якогось дива, нові надії на щастя, яке так необхідне і дітям, і дорослим. Про дива, що сталися в новорічну ніч в одній сім’ї, і розповів німецький письменник Ернст Теодор Амадей Гофман. Особливе місце в його творчому доробку займає чарівна казка «Лускунчик і Мишачий король», наповнена фантастичними перетвореннями й різноманітними дивами. Напередодні Нового року часто відбуваються дива, здійснюються мрії, оживають іграшки, усе, як уві сні…

         Серед новорічних подарунків діти знаходять Лускунчика, потворну ляльку для колення горіхів, з якої глузує Фріц. Проте, Марі, його сестричці, Лускунчик припав до душі. Вона захищає його, опікується ним, ніби інстинктивно відчуваючи, що він – зовсім не іграшка…

Гоголь Н. В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Повести, изданные пасечником Рудым Паньком / Н. В. Гоголь. – М.: Худ. лит, 1989. – 364 с.

                        Микола Гоголь – мабуть, чи не єдиний письменник, який, пишучи твори мовою російською, умів прищепити читачеві цікавість і любов до мови української. Олександр Сергійович Пушкін відразу високо оцінив першу збірку письменника «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»: «Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена… Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не надоумився…». Одна з повістей, що входять до збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», так і називається: «Ніч перед Різдвом».

У повісті Гоголь натхненно зобразив чудесну українську природу з її роздольними степами й дивовижними сніжними зимами й описав простий трудовий народ – українських селян. У повісті представлено багато яскравих картин українського народного побуту. Гоголь мальовничо зображує сільські колядки, розгульні веселощі парубків і дівчат після трудового дня напередодні Різдва. І все це наповнено поезією, музикою, яскравими фарбами й непідробленою, що іскриться, радістю. 

Диккекнс Ч. Рождественские повести / Ч. Диккенс. – М. : Худ. лит., 1990. – 366 с.

            В Англії ім’я Діккенса стало синонімом Різдва. Великий письменник зробив величезний вплив на сприйняття цього свята у себе на батьківщині, наділивши його новим сенсом, створивши чисто англійську «різдвяну філософію».

Особливий вплив зробила на англійську різдвяну атмосферу перша повість цього циклу – «Різдвяна пісня». Автор сподівався, що його твори допоможуть байдужим багатіям розкрити очі на справжнє життя, перевиховати їх, як це, наприклад, сталося в «Різдвяній пісні» з паном Скруджем, «людиною, яка втратила душу» в гонитві за багатством.

Різдвяна історія Ч. Діккенса схожа на казку зі щасливим кінцем. Як і кожна казка, вона має свій підтекст. Письменник нагадує людям, що часто у своїх нещастях винні вони самі, у їхніх руках змінити життя на краще, жити у мирі та злагоді, бути добрими і милосердними. Потрібно хоча б іноді аналізувати свої вчинки, і тоді стануть зрозумілими помилки, які треба виправляти завжди вчасно. Так думав письменник, який бажав бачити всіх людей щасливими. Його мрії були ілюзорними, та все ж він змушував людей замислитися над власним життям.

О. Генрі. Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели / О. Генрі ; упоряд. Н. М. Торкут. – К. : А.С.К., 2006. – С. 227–233.

         Слово Різдво означає народження, народження чогось нового в душах і помислах людей. Дія новели О. Генрі “Дари волхвів” відбувається в переддень Різдва. Різдво — це особливе свято для всіх людей, котрі, святкуючи народження Ісуса Христа, повинні усвідомити вічні духовні цінності. Стародавній звичай дарувати подарунки на Різдво походить від описаного в Біблії поклоніння волхвів Ісусу. Волхви, східні мудреці, звіздарі, котрі по зорях дізналися про народження Христа, прийшли вклонитися йому і принесли свої дари (золото, ладан і смирну) на знак особливого благовоління перед Богом Сином, якого послав на землю Бог Отець врятувати людство. Хоча у назві твору прихований біблійний підтекст, мова йде не про давні, а про сучасні для письменника часи. Але свято Різдва має символічне значення в оповіданні. На думку О. Генрі, волхви можуть завітати в кожний будинок. Якими мають бути люди, щоб до них прийшли волхви? І чи зберегли вони у своїй душі світло різдвяної зірки?.. Ці моральні проблеми порушуються у творі.

О. Генрі стверджує, що в житті є речі, цінніші за будь які матеріальні дарунки, – це співчуття, милосердя, мудрість. Справжня вартість подарунків Делли та Джима полягає не в їхній коштовності, а в тому, що вони є символом самовідданого кохання. На Різдво люди повинні замислитись над тим, чи сповнено їхнє серце любов’ю, яку приніс на землю Христос.

Різдво – особливе свято. Ми чекаємо його щороку з надією на радість. Цієї пори на вулиці горять святкові вогні, у крамницях продаються блискучі іграшки, а в наших домівках готується святкова вечеря, і коли над землею сходить різдвяна зірка, а на ялинці запалюються запашні свічки, здається, що зараз трапиться диво…