Василь Симоненко – знакова постать минулого століття
– І не тільки в розрізі мистецькому,
літературному, а й у контексті суспільному, оскільки його поезія перейнята
таким потужним громадянським пафосом, що його могли почути не тільки друзі та
вороги, а й пересічні українці.
Його немає серед нас, але полум'яна
Симоненкова поезія хвилює наші душі і серця, палахкотить незгасним вогнем у
будні і в свята, у дні тривог і боротьби за нашу українську незалежність.
В читальній залі центральної бібліотеки на
вас чекає мандрівка книгами «Крізь всі часи до Симоненка», що приурочена 85 – річчю від дня народження
Василя Симоненка. Щирі і теплі твори про свою Вітчизну міг створити тільки
справжній патріот своєї землі. Приходьте… Читайте…
Коротко з біографії:
Народився Василь 8 січня 1935 року на
Полтавщині в селі Біївці. Виховувався лише мамою-колгоспницею та дідусем. До
школи малому приходилося ходити пішки більше 9 км, але закінчив її з золотою
медаллю. Він дуже обдарованою дитиною, мав гарну пам’ять та гострий розум. У
1952 році вирішує пов’язати своє життя з журналістикою. Вступив до Київського
університету ім. Т. Шевченка де навчався разом з Б. Олійником, Т. Коломієць та
Б. Рогозою та А. Москаленком. Саме в студентські роки в нього загорається іскра
до творчості та поезії зокрема. Працював у редакціях трьох газет: «Черкаська
правда», «Молодь Черкащини» та «Робітнича газета» в якості кореспондента.
Товаришував з Л. Костенко, І. Драчем та А. Горською, разом з якими відвідував
Клуб творчої молоді у Києві. Василь Симоненко горів бажанням запалити
національне відродження. Разом зі своїми товаришами-шістдесятниками він
займався питаннями розкриття злочину Сталіна проти українського народу. За його
участю було відкрито таємні братські могили жертв сталінських репресії на
Васильківському та Лук’янівському кладовищах та у Биківнянському лісі, тим
самим підписуючи собі смертний вирок. Симоненко був постійно під наглядом КДБ.
У 1952 році його жорстоко побили міліціонери. З чого часу його стали мучити
гострі болі в боці, після чого йому діагностували рак нирок. Майже всі друзі
відвернулись від нього, побоюючись розправи збоку радянської влади. За все
коротке життя Василя Симоненка встигли побачити світ лише дві книги – «Тиша і
грім» (збірка поезій) та «Цар Плаксій і Лоскотрон». Його вірші вийшли друком у
Мюнхені. Решта праць вийшла вже після смерті поета за допомогою його друзів.
