Наш чорний біль...

    Чорнобильський вітер по душах мете,

    чорнобильський пил на віки осідає...

          26 квітня 2012 року в клубі с. Черепин Овруцького району відбувся вечір – реквієм. Бібліотекар цього села оформила книжкову виставку на цю тему. Працівники Овруцької районної бібліотеки ім.. А.С.Малишка надали методичну допомогу в проведенні заходу.

26 квітня 1986 року. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч почався відлік часу далеко не мирний, а бойовий і аварійний.

Чимало в українській історії скорботних дат, спогад про яких відлунює у серці гострим болем та спонукає замислитись. Одна з них — 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Чорнобиль і нині – наша спільна незагоєна рана, наш невгамовний біль…

 Жахлива трагедія, перша на планеті техногенна катастрофа такого обсягу, забрала життя багатьох людей, завдала шкоди здоров’ю мільйонів українців. Її наслідки ще відчуватимуть на собі майбутні покоління. Жодна статистика не скаже, скільки людських доль понівечено чорнобильським смерчем, скільки ще ліквідаторів «дотлівають» у різних лікарнях, скільки їх уже відійшло у засвіти.

Сьогодні Чорнобиль для нас — це майже 3,5 мільйона постраждалих від катастрофи та її наслідків. Це близько 10 відсотків території, що зазнала прямого радіаційного ураження. Це 160 тисяч людей із 129 населених пунктів, яким довелося залишити рідні домівки та переїхати в інші місця.

 Пам’ять… Саме завдяки ній ми йдемо у майбутнє й водночас вона є оберегом найвищих загальнолюдських цінностей. І лише тоді, коли нарід народ пам’ятає свою історію, він вартий прийдешнього. Унаслідок Чорнобильської катастрофи радіаційного забруднення зазнали 3,5 мільйона гектарів лісів України. На 157 тисячах гектарів заборонена будь-яка діяльність, у тому числі й полювання, риболовля, збирання грибів та ягід.

Потерпілі — це не лише люди, які безпосередньо зазнали горя, але й ми з вами. Бо Чорнобиль, більшою чи меншою мірою, торкнувся кожного з нас. Адже якби не аварія, то не було б настільки скалічених доль і стільки хвороб. А якби не люди, які пожертвували собою, щоб ліквідувати наслідки аварії, то не було б і всіх нас. Ми, українці, повинні пам’ятати й шанувати героїв, завдяки яким сьогодні живемо. Чорнобиль був, є та буде, а тому згадувати про нього потрібно не лише раз на рік, а робити це постійно. Бо, що б там не було, але ми всі маємо пряме відношення до трагедії. І відлуння Чорнобильських дзвонів буде чути ще не одне покоління.

Чорнобиль - страшне слово…

Чорнобиль  -  страшне  слово,

 Чорнобиль  -  біль  і  горе.

 Покинуті  хатини

 І  сльози  у  дитини.

 Чорнобиль  -  дріт  колючий,

 Чорнобиль  -  душу  мучить.

 Закинуті  криниці,

 З  них  не  поп'єш  водиці.

 Самотньо  яблуко  висить,

 З  сумом  фірточка  рипить.

 Ніхто  не  зірве  вишню,

 Вона  тут  ніби  лишня.

 З  сумом  вулиці  й  двори,

 Навіть  в  небі  журавлі.

 Чорнобильську  минають  зону,

 Бо  так  бракує  їм  озону.

Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС, але біль не вщухає. Тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного вибуху. Наш земний уклін, довічна вдячність усім тим, хто ризикуючи своїм здоров’ям і життям, брав участь у ліквідації наслідків аварії, відроджував і продовжує відроджувати до нового життя обпалену радіацією землю.