вівторок, 5 серпня 2014 р.

Запрошуємо на виставку


115 років від дня народження Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича (1899–1984), українського письменника, романіста і повістяра, новеліста і репортера, нарисовця і публіциста, критика й перекладача, майстра психологічної прози, одного з кращих знавців рідної мови, автора понад двох десятків оригінальних книжок: п’єси «Лицарі абсурду», роману «За ширмою», повістей «Смерть», «Синя волошка», «Справжній чоловік», мисливської поеми «Семен Іванович Пальоха», збірок оповідань «Запорошені силуети», «Слово матері», «Як воно починалось», літературних репортажів, збірників статей (зокрема, й «Як ми говоримо…»).

До ювілею Бориса Дмитровича Антоненка-Давидовича в нашій бібліотеці відкрито для перегляду книжкові виставки:

На абонементі: «Нескорений майстер»

В читальній залі: «Гаряче серце на вітрах холодних»

Більшість його творів, написаних і опублікованих у 20-х роках, були силоміць вилучені з літературного процесу й «зачинені» в спецсховищах як «ущербні», «ідейно-шкідливі». Своє літературне «хрещення» письменник одержав у літературній організації «Ланка» (згодом – «Марс» – «Майстерня революційного слова»), яка об’єднувала групу молодих «попутників»: Г. Косинка, В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Тенета, Т. Осьмачка, Д. Фальківський, І. Багряний (усі – репресовані; лише Багряний та Осьмачка померли власною смертю). Борис Антоненко-Давидович був одним із найавторитетніших її лідерів. Творче кредо свого літературного угруповання сформулював так: «Наше гасло не «Європа чи просвіта?», а – література УРСР, позбавлена халтури, просвітянщини і хохлацької макулатури». Письменник був двічі репресований – у 1935 і 1951 роках. 12 років він відмучився у таборах БАМЛАГу, після повернення зазнавав цькувань, протягом багатьох років йому не давали можливості надрукувати жодного рядка… З болем і тугою в серці письменник на схилі віку питав: «Чи ж постанеш ти до активного творчого життя, мій знедолений і кволий народе, чи ж знайдеш колись себе, чи й далі будеш «паралітиком на роздорожжу», лиш «тяглом у поїздах бистроїздних»?» За книгу «Смерть. Сибірські новели. Завишені оцінки» (1989) Б. Антоненко-Давидович посмертно удостоєний Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка. «Він любив Україну, - писав Анатолій Дімаров, - в роки суцільної руїни, і тоді, коли українців змушували забувати все українське, він бив на сполох і наперекір усьому лишався незламним». 



Немає коментарів:

Дописати коментар

Ви хотите оставить комментарии но незнаете как? Очень просто!
- нажмите на стрелку рядом с окошком Подпись комментария".
- Выберите Имя/URL. (никто не любит анонимов).
- Наберите свое имя, строчку URL можете оставить пустой.
- Нажмите Продолжить
- В окошке комментария напишите то что вы хотели и нажмите "Отправить комментарии"! Спасибо!