вівторок, 31 січня 2017 р.

Не вміти користуватися комп'ютером – відстати від життя!

З 23 січня 2017 року, в Інтернет – центрі Овруцької ЦРБ ім. А.С.Малишка, розпочали свою роботу чергові безкоштовні комп’ютерні курси «Вчитись ніколи не пізно». Сьогодні комп'ютери все більше входять у наше життя, десь вони замінили людську працю, десь допомагають людині. І погодьтеся, вміти користуватися комп'ютером – це здорово!
ПК міцно займають свої позиції у всіх областях людської діяльності. Ми постійно стикаємося з ними в повсякденному житті: в офісі, в магазині при виборі покупки, в лікарні, у фінансових установах. Не обійтися вже без них в системі освіти. Проте, хочемо ми цього чи ні, майбутнє за комп'ютерами. Ось і ми, в черговий раз зібрали групу бажаючих навчитись користуватись комп'ютером для особистих потреб.
Заняття на наших курсах розраховані на людей старшого віку та ведуться доступною мовою. Програма курсів побудована таким чином, щоб навчання могло стати в нагоді в щоденному житті. Крім того відвідання комп’ютерних курсів є додатковою можливістю зустрічатися і спілкуватися у невимушеній обстановці з близькими по духу і інтересам людьми.


Учасники  першого заняття відвідали абонемент та обрали книгу для самоосвіти з книжкової виставки «Улюблене «дитя» людства – комп’ютер».

понеділок, 30 січня 2017 р.

Пам'яті героїв Крут приурочено...

   У неділю, 29 січня, українці вшанували пам’ять Героїв Крут.

    Крути – одна з трагічних і водночас легендарних сторінок в історії українських визвольних рухів 1917-1921 років. 
    У неділю, 29 січня, Президент України Петро Порошенко взяв участь в урочистій церемонії покладання квітів до Пам’ятного Хреста Героям Крут (площа Андрія Первозваного).

     До Дня памяті героїв Крут, на абонементі Овруцької центральної районної бібліотеки для дорослих ім. А.С.Малишка, розгорнуто для перегляду історико – патріотичний альманах «Там цвіт прекрасний України довічним сном калинно спить…». 

З історії:
В кінці грудня 1917 уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки.
    Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім двинула і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».
    Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року поблизу станції Крути, між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.
    Українські війська зайняли оборону біля ст. Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в криваву сутичку з цією ордою, налічувало близько 300 бійців Студентського куреню, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе. Бій тривав до вечора, було відбито кілька атак, бойові втрати складали до 300 убитих, поранених, полонених. Командир Аверкій Гончаренко віддав наказ відійти до ешелону, який чекав за 2 км. Відступаючи, частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівні. Одна чота (взвод) студентів у сутінках втратила орієнтир і вийшла на ст. Крути, уже зайняту червоноармійцями. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років. Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі. В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність. На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами».

четвер, 26 січня 2017 р.

Зустріч з поетом Василем Пінчуком


«Не стерли пам’ять многії літа» - під такою назвою відбулась, в Артвітальні Овруцької ЦРБ ім. А.С.Малишка, зоряна година Василя Пінчука із с. Ігнатпіль. Коротенькі відомості про своє життя, про вплив оточуючого середовища на формування його світогляду, про закоханість у рідні поліські простори, про перші поетичні і прозові спроби розповів Василь Лукіч. Присутні із інтересом дослухалися до ритміки його віршів, неодноразово перериваючи оплесками читання поезії. Здивувала і вразила проза автора. Дотепна, часом з нотками гумору, а інколи і їдкої сатири, вона ніби була написана ось тільки що. Але деякі твори датуються 60-ми роками.
Втрата дружини, дала поштовх новим проявам в його творчості. З’явилися щирі, душевні рядки присвячені любій дружині.
Доповненням до поетичного звіту стали пісні написані на вірші В. Пінчука і покладені на музику Олександром Ярощуком та Петром Невмержицьким. Це було незвично і всі визначили, що вірші зазвучали по новому, наповнились мелодійними нотками, які зачіпали кожного за серце. Сподобався такий експеримент і В. Пінчуку.

Приємною несподіванкою для присутніх стало привітання січневих іменинників з врученням невеличких подарунків.




вівторок, 24 січня 2017 р.

День Соборності України

  Щороку, 22 січня, у день проголошення Акта возз’єднання УНР й Західноукраїнської Народної республіки, що відбулося 1919 року, ми відзначаємо велике державне свято – День Соборності України.

     З нагоди знаменної дати в АРТвітальні Овруцької ЦРБ для дорослих ім. А.С.Малишка, з бібліотечними працівниками району, було проведено історичний хроноскоп «Соборна мати Україна – одна на всіх, як оберіг». Історик Ольга Абдурман зробила екскурс в історію цього свята. Також було організовано перегляд літератури та продемонстровано хронологічний фільм «Соборність України: з історії до сьогодення».



середа, 18 січня 2017 р.

75 років від початку вивезення населення України на примусові роботи в Німеччину: факти і цифри.

НФОРМАЦІЙНІ МАТЕРІАЛИ ДО 75-ТИХ РОКОВИН ВІД ПОЧАТКУ ВИВЕЗЕННЯ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ НА ПРИМУСОВІ РОБОТИ В НІМЕЧЧИНУ

Інформація з сайту:
 "УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ'ЯТІ"
Із часів використання рабської праці примусові роботи в Німеччині під час Другої світової війни були наймасовішим застосуванням праці іноземців в економіці окремої держави. Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го. 18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками. Із Києва перші робітники виїхали 22 січня (1 500 осіб).
 Перші українці опинилися на примусових роботах в Австрії влітку 1939 року, походили з окупованого угорськими військами Закарпаття. У вересні 1939 року галичани – полонені військовослужбовці польської армії потрапили на роботи до Рейху. Добровольці – цивільні робітники з дистрикту Галичина – почали виїжджати влітку 1941 року.
 Використання праці цивільних із території окупованого СРСР від початку війни не планувалося через расові упередження та задля державної безпеки Третього Рейху. Невдача теорії “блискавичної війни” змусила нацистське керівництво переглянути ставлення до залучення жителів підрадянських територій.
 Масштабне використання робітників із України розпочалося 1942 року і тривало до 1945-го. 18 січня 1942 року із Харкова до Кельна вирушив перший ешелон із 1117 робітниками. Із Києва перші робітники виїхали 22 січня (1 500 осіб).
Потік добровольців не задовольняв потребу в робочій силі, що зростала. Наприкінці березня 1942 року запроваджено посаду генерального уповноваженого з працевикористання. Її обійняв гауляйтер Тюрингії Фріц Заукель. Він призначив чотири кампанії з постачання Рейху цивільними робітниками з Європи. Більшість із них була примусово вивезена з окупованих територій СРСР. Приблизно на середину квітня 1942 року припадає завершення добровільного виїзду в Німеччину. Дослідник Павло Полян говорить: “Ті, хто поїхав до Німеччини раніше цього терміну, можливо, й зробили це більш-менш добровільно: їх грубо обдурили, але принаймні не шантажували та їм не погрожували. Ті ж, хто потрапив до Німеччини пізніше, включно з можливими добровольцями, вербувалися примусово, їхньою особистою думкою та волею вже перестали цікавитися”. Весною 1942 року нацисти почали проводити масові облави серед місцевого населення, залучаючи до цих акцій поліцію та солдатів Вермахту.
 Примусові роботи
 Праця іноземних робітників у Німеччині використовувалася у видобувній та обробній промисловості, транспорті й будівництві, сільському та домашньому господарстві.
 Приписи щодо поводження з примусовими робітниками були дуже суворими. Так, спеціальною комісією РСХА (керівний орган політичної розвідки і поліції безпеки Третього Рейху) були підготовлені та 20 лютого 1942 року підписані Генріхом Гіммлером “Загальні положення щодо вербування та використання робочої сили зі Сходу”. У документі впроваджувався термін “остарбайтер” – східний робітник. Один із чиновників РСХА Бернхард Баатц запропонував розпізнавальний знак для них, зокрема для вихідців із тієї частини України, яка за окупації потрапила до адміністративно-територіального утворення Рейхскомісаріат Україна. Вони змушені були носити на грудях спеціальну нашивку у вигляді прямокутника з літерами “OST” на блакитному тлі. Вихідці з Галичини, до прикладу, мали інший правовий статус і не носили такої нашивки. За цими ж приписами остарбайтерів потрібно було транспортувати в закритих вагонах, а працювати вони мали в закритих бригадах, окремо від німецьких й інших іноземних робітників, мешкати – в бараках, які розташовувались у таборах, обнесених колючим дротом.
Остарбайтери за пакуванням кабелю, 1942-1944
Остарбайтерам видавали кошти, які становили половину чи третину зарплатні німця, із яких вираховувалися кошти за утримання. Норми харчування остарбайтерів були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині. За провини передбачалися суворі штрафні санкції: від тілесних покарань до відправлення у штрафний чи концентраційний табір. Статеві стосунки з німцями каралися повішанням, з іншими іноземцями – ув’язненням у концтаборі.
 Утримання й правовий статус остарбайтерів визначався також іншими приписами й документами, які могли дещо пом’якшувати становище. Приміром, наприкінці 1942 року постало питання постачання примусових працівників одягом і взуттям. Це було нагальною потребою, адже більшість із них потрапляли на роботи зібраними нашвидкуруч або пійманими під час облав – “у чому були”. Тільки 1943-го з’явився наказ, у якому йшлося про забезпечення, а згодом – виготовлення одягу для остарбайтерів, за який відраховувалися кошти із зарплатні. Тоді ж остарбайтерам дозволили й переписуватися з ріднею. Листування проходило сувору цензуру. Однак примусовим робітникам часто вдавалося обминати її. Завдяки листам серед жителів окупованої України поширювалася правдива інформація про умови примусової роботи в Третьому Рейху.
У бараці табору остарбайтерів Планненбах. Цензуроване фото, надіслане в'язнем табору батькам у село Долматівка Голопристанського району Херсонської області. Зульц, Австрія, 1943 рік

Наприкінці 1943 року остарбайтери отримали змогу виходити за межі табору з відома керівництва. В життя ці зміни були впроваджені 1944 року, а зумовили їх  виключно воєнні потреби.

понеділок, 16 січня 2017 р.

Календар пам'ятних дат на 2017 рік, І квартал

  СІЧЕНЬ
3 – 125 років від дня народження Джона Рональда Руела Толкіна (англ. John Ronald Reuel Tolkien) (1892-1973), видатного англійського письменника. Один із фундаторів жанрового різновиду фантастики — фентезі, всесвітню славу якому приніс роман «Володар Перснів».

13 – 85 років від дня народження Івана Сергійовича Костири (1932-2003), українського письменника.
15 – 395 років від дня народження Мольєра (фр. Molière, псевдонім Жана Батіста Поклена (фр. Jean-Baptiste Poquelin) (1622-1673), французького письменника, драматурга, актора, один із засновників «Блискучого Театру».

15 – 205 років від дня народження Петера Крістена Асб’єрнсена (норв. Peter Christen Asbjørnsen) (1812-1885), норвезького письменника–казкаря.

16 – 75 років від дня народження Анатолія Леонтійовича Качана (1942), українського дитячого письменника.

18 – 135 років від дня народження Алана Александера Мілна (1882-1956), англійського дитячого письменника, творця Вінні Пуха.

23 – 115 років від дня народження Павла Матвійовича Усенка (1902-1975), українського поета, журналіста. Фундатора літературної організації «Молодняк».

26 – 120 років від дня народження Івана Юліановича Кулика (за паспортом - Ізраїль Юделевич (1897-1937), українського письменника, поета, прозаїка, перекладача.

27 – 185 років від дня народження Льюїса Керолла (англ. Lewis Carroll, справжнє ім’я Чарльз Ла́твідж (Лю́твідж) До́джсон, Charles Lutwidge Dodgson;) (1832-1898), англійського письменника-казкаря.

28 – 120 років від дня народження Валентина Петровича Катаєва (1897-1986), російського письменника, поета, драматурга.

ЛЮТИЙ
1 – 120 років від дня народження Євгена Филимоновича Маланюка (1897-1968), українського птсьменника.

7 – 205 років від дня народження Чарлза Діккенса (англ. Charles Dickens) (1812-1870), англійського письменника.

20 – 165 років від дня народження Миколи Георгійовича Гаріна-Михайловського (1852-1906), російського письменника.

22 – 110 років від дня народження Богуміра Ржихи (чеш. Bohumil Říha, інколи пишеться як Ржига) (1907-1987), чеського дитячого письменника.

25 – 310 років від дня народження Карло Гольдоні (італ. Carlo Goldoni) (1707-1793), італійського драматурга.

25 – 175 років від дня народження Карла Фрідриха Мая (нім. Karl May) (1842-1912), німецького письменника.

26 – 215 років від дня народження Віктора-Марі Гюго (фр. Victor-Marie Hugo) (1802-1885), французького письменника, драматурга, поета.

27 - 210 років від дня народження Генрі Водсворта Лонгфелло (англ. Henry Wadsworth Longfellow) (1807-1882), американського поета. Автор «Пісні про Гайавату» та інших поем і віршів.

27 – 115 років від дня народження Джона Ернста Стейнбека (англ. John Ernst Steinbeck, Jr.) (1902-1968), американського прозаїка.

БЕРЕЗЕНЬ
2 – 135 років від дня народження Михайла Кировича Козоріса (1882-1937), українського прозаїка, поета, байкаря.

2 – 135 років від дня народження Архипа Юхимовича Тесленка (1882-1911), українського письменника.

5 – 95 років від дня народження Володимира Леонтійовича Кисельова (1922-1995), українського письменника.

9 – народився Тарас Григорович Шевченко (1814-1861), український поет, мислитель, художник.

15 – 80 років від дня народження Валентина Григоровича Распутіна (1937-2015), російського письменника.

16 – 135 років від дня народження Христини Олексіївни Алчевської (1882-1931), української письменниці, прозаїка, поетеси і педагога.

17 – 120 років від дня народження Олеся Йосиповича Бабія (1897-1975), українського письменника та літературознавця.

24 – 140 років від дня народження Олексія Силовича Новикова–Прибоя (справжнє прізвище — Новиков) (1877-1944), російського прозаїка.

25 – 115 років від дня народження Олексія Кузьмича Югова (1902-1979), російського письменника, літературознавця, перекладача.

30 – 100 років від дня народження Володимира Леонідовича Кашина (1917-1992), українського письменника.
30 – 105 років від дня народження Олексія Яковича Огульчанського (1912-1996), українського дитячого письменника.

31 – 135 років від дня народження Корнія Івановича Чуковського (справжнє ім'я Микола Васильович Корнєйчуков) (1882-1969), російського письменника, критика, перекладача і літературознавця українського походження. 
   Далі буде...

Календар пам'ятних дат на 2017 рік, свята та пам'ятні дні

2017 - ий оголошено президентом України роком Японії в Україні
2008–2017 – Другим десятиріччям боротьби за ліквідацію злиденності;
2010–2020 – Десятиріччям, присвяченим пустелям та боротьбі із зпустеленням;
2011–2020 – Десятиріччям дій із забезпечення безпеки дорожнього руху;
2011–2020 – Десятиріччям біорізноманітності;
2013-2022 – Міжнародним десятиріччям зближення культур;
2014–2024 – Десятиріччям стійкої енергетики для всіх.



Свята та пам'ятні дні в Україні
22 січня – День Соборності України
29 січня – День пам’яті героїв Крут
14 лютого - День святого Валентина, День закоханих
20 лютого – День пам’яті «Небесної сотні»
21 лютого – Міжнародний день рідної мови
8 березня - Міжнародний жіночий день
21 березня – Всесвітній день поезії
22 березня – Всесвітній день водних ресурсів
27 березня – Міжнародний день театру
1 квітня – День сміху
2 квітня – Міжнародний день дитячої книги
7 квітня – Всесвітній день здоров’я
22 квітня – Міжнародний день землі
23 квітня – Всесвітній день книги і авторського права.
26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф
8 травня – День пам’яті та примирення
9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні
Друга неділя травня – День матері
15 травня – Міжнародний день родини
18 травня – Міжнародний день музеїв
31 травня – Міжнародний день боротьби з тютюнопалінням
1 червня – Міжнародний день захисту дітей
28 червня – День Конституції України
23 серпня – День Державного Прапора України
24 серпня – День Незалежності України (1991)
1 вересня – День Знань
8 вересня – Міжнародний день писемності
13 вересня – День українського кіно
30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек
1 жовтня – Міжнародний день музики.
День людей похилого віку
14 жовтня – День захисника України
День українського козацтва
Покрова Пресвятої Богородиці
9 листопада – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва
9 листопада – День української писемності та мови
16 листопада – Міжнародний день толерантності
17 листопада – День студента
26 листопада – День пам’яті жертв Голодомору
1 грудня – Всесвітній день боротьби зі СНІДом
6 грудня – День Збройних сил України

Далі буде...

четвер, 12 січня 2017 р.

Виставка ікон в бібліотеці

«Ікони – оберіг дому і душі»


В АРТвітальні центральної районної бібліотеки для дорослих ім. А.С.Малишка, 10 січня 2017 року, відбулась презентація виставки ікон. В цей день зібрались творчі люди: майстрині вишивки, поети, любителі поетичного слова та квітникарі. Усі мали змогу помилуватися картинами майстринь, які вже приймали участь у подібних виставках (Ольга Лесько – вишивка хрестиком; Олена Лісовська – Майстер народної творчості – вишивка бісером;  Надія Хоменко – ікони набиті голкою в техніці коврової вишивки; Лідія Даниловська – ікони з бісеру). Робота художниці Анни Бирковської  -  ікона Божої матері, що виконана в техніці старовинних ікон з яєчної шкарлупи, приємно здивувала присутніх. Оксана Дідух і Алла Предко вперше надали свої вишиті бісером ікони. Невимушена розмова між майстринями, враження від побаченого, обмін думками і досвідом створили затишну атмосферу, яка надихнула поетів  і вони прочитали нам свої  вірші про зиму, Різдво. Прозвучали і колядки, що дружньо заспівали всі присутні.



 

понеділок, 9 січня 2017 р.

Шановні відвідувачі блогу Овруч - бібліоФест


Щиро вітаємо з Різдвяними святами!

Різдвяні свята та різдвяні традиції українського народу

Та прийдуть до тебе три празники в гості:
Що перший же празник –Святеє Різдво,
А другий же празник – Святого Василя,
А третій же празник – Святе Водохреще…
 Новий рік. Різдво. Ці свята для всіх нас і кожного зокрема. Починались Різдвяні свята 7 січня святом Різдва Христового, а закінчувалися 19 січня на Водохреща. Вступаючи в новий відлік часу, ми маємо освятитися найкращими почуттями, побажати одне одному щастя, здоров’я, голубого неба над оселею, статків і злагоди в родині. Саме такими спонуками і була просякнута світська обрядовість зустрічі Нового року в Україні: горщиком куті на покуті, щедрим житнім засівом сусідської домівки, величальною щедрувальницькою піснею на честь господаря й господині та їх діточок. Лише тоді, коли ми повернемося до своїх духовних джерел, яскравий освіт новорічної ялинки стане справжнім святом в оселі, запам’ятається на все життя вам і вашим дітям. Від того, як ми шануватимемо своїх предків, свої кращі традиції, залежатиме наша духовність, наша цивілізованість і майбутнє нашої родини, рідної України.
 Пропонуємо Вашій увазі різдвяну віртуальну виставку:
"ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, ДОБРИЙ ВЕЧІР"

  Скуратівський В. Святвечір. У 2- кн. / В. Суратівський. – К.: Перлина, 1994. – 288с.
         Нариси-дослідження відомого письменника-народознавця Василя Скуратівського у двох книгах «Святвечір».
         До книжок входять понад сто ґрунтовних описів свят та обрядів. Вони сповна розкривають духовний світ українців, їхній Божий дар творити його добрим, щедрим, щирим, співчутливим, гостинним. Оповіді автора написані образною мовою, пересипані піснями, прислів’ями, приказками: «Хату білити, ковбаси чинити, а завтра Різдво», бо
«З Святим Різдвом вітаю,
Всім здоров’я бажаю:
Господарю на воли,
Господині на квочки,
Хлопцям-дівчатам на гуляння,
Малим дітям забавляння,
Христу-Богу вихваляння!»
Скуратівський В. Т. Дідух: Свята українського народу /
В. Т. Скуратівський. – К. : Освіта, 1995. – 272 с.
         Пропоноване видання – найбільш повне зібрання календарних свят українського народу. Автор, відомий письменник, щедро ділиться з читачем своїм знанням духовної культури нашого народу, його обрядовості, традицій, фольклору, що сягають тисячоліть. Висока моральність предків, взаємодопомога, і головне, високо поетичний культ пращурів, шанування свого родоводу – все це гідне наслідування нинішніми поколіннями.
         Кожне свято має свою символіку й атрибутику. Якщо мова йде про новорічну обрядовість, то ми неодмінно пов’язуємо її з яскравим освітом і пишним розцяцькуванням струнких лісових красунь – ялинок або сосен. Нині важко уявити собі Новий рік без них. А як прикрашали свої оселі на різдвяно-новорічні свята наші пращури? Роль сучасної ялинки виконував Дідух. Слово «Дідух» має давне коріння. Мова йде про дух діда, чи дідівський дух. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх пращурів. Тому напередодні Різдва господарі виготовляли обрядового Дідуха з обжинкового снопа. Традиційних Дідух – національний символ свого родоводу.
Скуратівський В. Т. Місяцелік. Український народний календар / В. Т. Скуратівський. – К. : Мистецтво, 1993. – 208 с.
         Чи знаєте ви, як і коли ворожили дівчата, якою була посвята в парубоцтво, як закликали весну наші пращури, коли заготовляли лікарські рослини, якими символами зустрічали Новий рік та Різдво на Україні?
         Про ці та інші обряди і звичаї, що вже стали реліктами, ви дізнаєтеся, прочитавши ще одну книгу Василя Скуратівського «Місяцелік». Народний календар – перше в українському народознавстві видання, яке стане в пригоді всім, хто не байдужий до своєї національної культури.

Боряк О. О. Україна: етнокультурна мозаїка / О. О. Боряк. – К. : Либідь, 2006. – 328 с.
         В етнокультурологічних нарисах, присвячених традиційному буттю пересічного українця XIX – першої половини XX ст., йдеться про свята й будні, звичаї та обряди, повір’я і символіку та багато інше. З розділу «Життя як свято» ви узнаєте  чому уся родина неодмінно цього вечора має бути разом. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Святвечір поза родинним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. У цей день треба пробачити всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образу із собою у новий рік. А все кимось позичене чи десь забуте обов’язково теж повертається до господи. Також дізнаєтесь про вертеп, новорічні ворожіння, обряди, свята Василя та Маланки, коли водили Козу, що господар приказував у Святий вечір водохресний та багато цікавого.

Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / О. Воропай. – К.: Оберіг, 1993. – 590 с.
         У цій книжці автор зібрав фольклорний та етнографічний матеріал щодо українських народних звичаїв. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Вся ця праця про народно-календарні звичаї розподілена за порами року. У першій частині  «Зима» розповідається про Святвечір та «Різдвяний день», чому це особливий день, про Святу вечерю та Щедрий вечір, що треба робити щоб увесь рік жити багато, які бувають колядки, про будову українського вертепу, парубочі та дівочі «Меланки, ворожіння дівчат».
         Звичаї народу – це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому. Звичаї – це справжній скарб українського народу.

Різдвяні свята в Україні: етнографічний нарис з доданням українських народних пісень. – К.: Муз. Україна, 1992. –
152 с.

        З цієї книжки маленького об’єму ви дізнаєтесь багато цікавого: що таке «святвечір», «щедрий вечір», «голодна кутя», Богоявлення Господнє, також дізнаєтесь про традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг, колядки, вертепи, щедрівки, вірші про Різдво Христове та пісні з нотами.



Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї /
В. К. Сапіга. – К. : Знання Україн, 1993. – 112 с.

         Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. В цій книжці обряди, звичаї, ритуали і церемонії розподілені по циклам календарних свят: зимового, весняного, літнього і осіннього, і визначалися, в першу чергу, характером виробничої діяльності пори року.



 Вудвуд Л. Ф. Відкривай духовні острови. Українське народознавство / Л. Ф. Вудвуд ; за заг. ред.. А. П. Загнітка. – Донецьк : Центр підготовки абітурієнтів, 1998. – 144с.
         Відкрити духовні острови у вирі сучасної бездуховності ми можемо, звернувшись до тих  вічних джерел, з яких черпав наснагу та мудрість наш народ. Це його культура та духовна спадщина, яку він витворив протягом віків.
         У книзі ви знайдете, звідки походить те чи інше свято нашого народу, то, як його провести у школі, коледжі, вдома чи в колі друзів. Книга містить сценарії свят, розробки уроків українознавства. Також ви познайомитесь з тим, що служило оберегами від зла у повсякденному житті. Знайомтесь ближче з духовною культурою українського народу.

 РІЗДВЯНІ ІСТОРІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
 Різдво – свято миру, душевного спокою, відпочинку. Це одне з найсвітліших християнських свят, яке всім християнським світом відзначається з особливим благоговінням. Не випадково поети, письменники, художники звертаються знову до теми Різдва.
                                                                                                          Т. Г. Шевченко
 …Мітла з востоку
Над самим Віфліємом, боком,
Мітла огненная зійшла.
І степ і гори осіяла.
Марія з шляху не вставала,
Марія сина привела…
Якби де на світі хоть раз
Цариця сіла на ослицю,
То слава б стала про царицю
І про великую ослицю
По всьому світу. 
Ся ж несла
Живого істинного Бога…
                    Марія.
Коцюбинський М. Твори. В 2-х т. / М. М. Коцюбинський; упоряд. М. С. Грицюта. – К. : Наук. думка, 1988. – Т. 1. – С. 92–99.
«Настав святий вечір.
         В Якимовій хаті кипіла робота. В печі тріщав вогонь та сичав борщ. Олена, мати Василькова, крутила голубці на вечерю. Василько сидів долі та м’яв мак до куті. Василькові було літ дванадцять. Він був найстарший у сім’ї. Василько м’яв мак і все поглядав то на двох сестричок, що гралися з котом, то на батька, що сидів на полу,схиливши голову…».
         Так починається оповідання видатного українського письменника «Ялинка». Хлопчик Василько нетерпляче чекав Різдва. Батько пообіцяв йому справжню ялинку! Хлопчик доглядав деревце, пестував його. Дуже скоро це зимове диво повинне було прикрасити оселю. Але через нестатки напередодні Різдва довелося продати лісову красуню – ялинку.
В образі Василька Михайло Коцюбинський переконливо показав моральні якості дитини, серед яких повага до старших, сміливість. Найважливіше, що хотів сказати письменник, – обов’язок кожної людини шанувати, любити, підтримувати своїх батьків. Цей твір дозволяє читачеві насолодитися чарівними картинами природи, а також дізнатися про те, як живуть у злагоді добрі люди. Саме любов і злагода завжди допомагають подолати негаразди, які насилає на людей доля.  Підтримка родини, допомога – найважливіщі цінності для нього і його родини.
Гофман Т. А. «Лускунчик і Мишачий король» /
Т. А. Гофман; переклад Т. Матвієнко. – Х.: Міkkо, 2010. – 56 с.
         Напевно з усіх свят люди найбільше люблять Новий рік. І не тільки тому, що це час підбиття певних підсумків, вручення довгоочікуваних подарунків, приготування смачних страв. Найголовніше в цьому святі – це очікування якогось дива, нові надії на щастя, яке так необхідне і дітям, і дорослим. Про дива, що сталися в новорічну ніч в одній сім’ї, і розповів німецький письменник Ернст Теодор Амадей Гофман. Особливе місце в його творчому доробку займає чарівна казка «Лускунчик і Мишачий король», наповнена фантастичними перетвореннями й різноманітними дивами. Напередодні Нового року часто відбуваються дива, здійснюються мрії, оживають іграшки, усе, як уві сні…
         Серед новорічних подарунків діти знаходять Лускунчика, потворну ляльку для колення горіхів, з якої глузує Фріц. Проте, Марі, його сестричці, Лускунчик припав до душі. Вона захищає його, опікується ним, ніби інстинктивно відчуваючи, що він – зовсім не іграшка…

Гоголь Н. В. Вечера на хуторе близ Диканьки. Повести, изданные пасечником Рудым Паньком / Н. В. Гоголь. – М.: Худ. лит, 1989. – 364 с.
                        Микола Гоголь – мабуть, чи не єдиний письменник, який, пишучи твори мовою російською, умів прищепити читачеві цікавість і любов до мови української. Олександр Сергійович Пушкін відразу високо оцінив першу збірку письменника «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»: «Вони здивували мене. Ось справжня веселість, щира, невимушена… Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не надоумився…». Одна з повістей, що входять до збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», так і називається: «Ніч перед Різдвом».
У повісті Гоголь натхненно зобразив чудесну українську природу з її роздольними степами й дивовижними сніжними зимами й описав простий трудовий народ – українських селян. У повісті представлено багато яскравих картин українського народного побуту. Гоголь мальовничо зображує сільські колядки, розгульні веселощі парубків і дівчат після трудового дня напередодні Різдва. І все це наповнено поезією, музикою, яскравими фарбами й непідробленою, що іскриться, радістю. 
Диккекнс Ч. Рождественские повести / Ч. Диккенс. – М. : Худ. лит., 1990. – 366 с.
            В Англії ім’я Діккенса стало синонімом Різдва. Великий письменник зробив величезний вплив на сприйняття цього свята у себе на батьківщині, наділивши його новим сенсом, створивши чисто англійську «різдвяну філософію».
Особливий вплив зробила на англійську різдвяну атмосферу перша повість цього циклу – «Різдвяна пісня». Автор сподівався, що його твори допоможуть байдужим багатіям розкрити очі на справжнє життя, перевиховати їх, як це, наприклад, сталося в «Різдвяній пісні» з паном Скруджем, «людиною, яка втратила душу» в гонитві за багатством.
Різдвяна історія Ч. Діккенса схожа на казку зі щасливим кінцем. Як і кожна казка, вона має свій підтекст. Письменник нагадує людям, що часто у своїх нещастях винні вони самі, у їхніх руках змінити життя на краще, жити у мирі та злагоді, бути добрими і милосердними. Потрібно хоча б іноді аналізувати свої вчинки, і тоді стануть зрозумілими помилки, які треба виправляти завжди вчасно. Так думав письменник, який бажав бачити всіх людей щасливими. Його мрії були ілюзорними, та все ж він змушував людей замислитися над власним життям.
О. Генрі. Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели / О. Генрі ; упоряд. Н. М. Торкут. – К. : А.С.К., 2006. – С. 227–233.
         Слово Різдво означає народження, народження чогось нового в душах і помислах людей. Дія новели О. Генрі “Дари волхвів” відбувається в переддень Різдва. Різдво — це особливе свято для всіх людей, котрі, святкуючи народження Ісуса Христа, повинні усвідомити вічні духовні цінності. Стародавній звичай дарувати подарунки на Різдво походить від описаного в Біблії поклоніння волхвів Ісусу. Волхви, східні мудреці, звіздарі, котрі по зорях дізналися про народження Христа, прийшли вклонитися йому і принесли свої дари (золото, ладан і смирну) на знак особливого благовоління перед Богом Сином, якого послав на землю Бог Отець врятувати людство. Хоча у назві твору прихований біблійний підтекст, мова йде не про давні, а про сучасні для письменника часи. Але свято Різдва має символічне значення в оповіданні. На думку О. Генрі, волхви можуть завітати в кожний будинок. Якими мають бути люди, щоб до них прийшли волхви? І чи зберегли вони у своїй душі світло різдвяної зірки?.. Ці моральні проблеми порушуються у творі.
О. Генрі стверджує, що в житті є речі, цінніші за будь які матеріальні дарунки, – це співчуття, милосердя, мудрість. Справжня вартість подарунків Делли та Джима полягає не в їхній коштовності, а в тому, що вони є символом самовідданого кохання. На Різдво люди повинні замислитись над тим, чи сповнено їхнє серце любов’ю, яку приніс на землю Христос.

Різдво – особливе свято. Ми чекаємо його щороку з надією на радість. Цієї пори на вулиці горять святкові вогні, у крамницях продаються блискучі іграшки, а в наших домівках готується святкова вечеря, і коли над землею сходить різдвяна зірка, а на ялинці запалюються запашні свічки, здається, що зараз трапиться диво…

понеділок, 2 січня 2017 р.