Інтернет - для всіх!

Завдяки програмі «Бібліоміст» користувачі бібліотеки мають можливість навчитися комп’ютерної грамотності та пошуку інформації в Інтернеті - безкоштовно! Хочемо ми цього чи ні - комп'ютер міцно увійшов у наше життя. І майбутнє - за ним. Для сучасної молодої людини персональний комп'ютер - це не тільки засіб для роботи, але і проведення часу. У людей похилого віку вільного часу дуже багато. Саме тому в Овруцькій центральній районній бібліотеці ім.. А.С.Малишка відкрили тренінгові заняття по роботі з комп’ютерами з виходом в Інтернет для людей пенсійного віку. Заняття проходили два місяці по вівторках і четвергах. І ось перші «випускники»! Звичайно, вони тільки початківці в спілкуванні з комп’ютером, але  намагаються знати більше і використовувати свої знання на практиці.

Акулова В.Н. виконує завдання.

Всі намагаються виконати поставлене завдання.

Вони ніби відкрили для себе нову планету і тепер з великим захопленням шукають потрібну інформацію, спілкуються по Skypу, заводять нові знайомства в соціальних мережах, розширюють свій світогляд.

Наші перші "випускники".

Малює красу Полісся!

Шановні друзі!

Ми  хочемо познайомити Вас із чудовою людиною, нашим земляком, колегою по роботі (бо працював зав. клубом у с. Рудня Овруцького району не один десяток літ),  самодіяльним художником Петром Йосиповичем Цалко!

Минуло два роки, як ми вперше зустрілися з Петром Йосиповичем в теплому колі друзів і родичів у Артвітальні нашої бібліотеки. Це відбулося на презентації його картин. Тепер ми зустрілись у переддень його ювілею – 85-ти річчя від дня народження (29 червня).



Презентація картин П.Й.Цалка.



Давайте познайомимось з нашим гостем. Народився Петро Йосипович Цалко 29 червня 1927 році в селі Рудьня, Овруцького району. В 14 років коло почалась війна (з 2грудня 1942 року, по 2 листопада 1945 року) забрали німці Петра Йосиповича у Німеччину.

Дістався рідної домівки. Як далі жити, щоб вижити? Треба працювати. Де? Звичайно на залізниці. Чому? Бо там давали на пайок хліб, який міг спасти усю родину, бо батько не дожив до перемоги якихось два тижні.

Петро завжди був старанним і добросовісним робітником. Мав аж 6 класів освіти. Запропонували вчитися, але поки думав, прийшла повістка в армію. Пішов служити – Луцьк, Умань, Черкаси, Коростень – п’ять з половиною років.

А в армії згадав, що вміє малювати. В школі оформляв стінгазету. Починає малювати тушшю та аквареллю. У 1952 – 53 роках вперше спробував писати масляними фарбами. Сподобалось.




Підтримка рідних - це головне!

 

Усі, хто бачив його картини, здивовані тим, що він самоучка. Від його полотен ллється світло, яке заряджає людей позитивом. Він малює так, як бачить. На полотнах – щедра, багата і різноманітна природа, що оточує його все життя. Його картини несуть у собі красу рідного краю, душевну теплоту. Вони щирі і сонячні, наче митець вклав у них частинку своєї широкої й безкорисливої душі.




Аплодисменти художнику.

 

Та хіба тільки картини? А меблі, що стоять у хаті Петра Йосиповича, також зроблені його руками. А рами на картинах – їх також можна назвати витвором мистецтва. А коробки, які він плете, такі легкі і зручні, що гриби і ягоди самі просяться до них. Бо він має золоті руки. І дім побудував собі і дочці Ніні, яка проживає поряд з ним. Від щирого серця дарує картини рідним і знайомим.





Фотографія на память.