"Зорепад" віршованого слова.

В артвітальні нашої бібліотеки діє поетичний клуб "Зорепад".

    Наші "зорепадівці" - це звичайні жителі Овруцького району, які люблять поезію та самі пишуть вірші. Вони різні за віком, життєвими поглядами та соціальним статусом, але їх поєднує ПОЕЗІЯ! Коли вони спілкуються - стають одним цілим.

      Відома українська поетеса Ліна Костенко сказала про поезію, що це «безсмертний дотик до душі». Але в поезії захована таємнича здатність не лише торкатися безсмертям до душі, вона має зворотну дію: через неї душа доторкається до безсмертного і Вічного.  Безумовно, в житті є багато моментів, які варті уваги поета. Хочу побажати їм натхнення!!!

"Зорепадівці"

Як боляче поезію нести!
З реальністю ще важче поєднати.
О Господи, навіщо в душу Ти
Талант здарив безримне римувати?

Бо легше йти і жити просто так,
Без почуття прекрасного й святого.
Дивись: он йде — в поезії бідак,
Йому метафори та рими ні до чого.

Не бачить він, як ранок позіха,
Не перейметься росами на травах.
До музики вітрів душа його глуха,
І не хвилюють вранішні заграви.

Направду, легше жити без поем,
На прагматизмі долю збудувавши.
Життя ж поета — серця вічний щем,
До болю він приречений назавше.

До болю за людей, за їхні сни,
За батьківщину, за билину в полі.
Йому болить, як з клена восени
Зриває вітер листя, наче долю.

Йому не байдуже, як бусурман
Плюндрує землю, скроплену потами
Його батьків, коли чорніє лан,
І солов’ї не плачуть над гаями.

Як боляче поезію нести!
Та все ж, Господь, зависнувши на злеті,
Я дякую, що Ти створив мене таким,
Бо ж Ти і Сам найперший із поетів.

Це ж Ти писав поезію планет,
Із хаосу творив вселенську пісню.
Чи ж може хто цей сонячний сонет
Переспівати і за цілу вічність.

                                 Юрій ВАВРИНЮК