Знайомтесь!!!

Лауреати Національної премії України ім.Т.Шевченка в номінації «Література» - 2020

 Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка визначив лауреатів премії 2020 року. У номінації «Література» є два переможці: львівська поетка Маріанна Кіяновська з книгою поезій «Бабин Яр. Голосами» та Тарас Прохасько зі збіркою есеїв «Так, але...».

Маріанна Кіяновська - українська поетеса, прозаїк, есеїстка, перекладачка, літературний критик та літературознавиця. Членкиня Національної спілки письменників України, Українського ПЕН, автор 11 поетичних і прозових книг, близько 20 перекладів з іноземних мов. Її твори також перекладені англійською, німецькою, італійською, шведською, польською, сербською, чеською, словацькою,білоруською мовами, івритом.

    Премію отримала за збірку «Бабин Яр. Голосами», яка зараз перекладається італійською і польською, а окремі вірші – білоруською мовою.

Поетична збірка «Бабин Яр. Голосами» Маріанни Кіяновської  - це 67 віршів, присвячених трагічній темі Голокосту. Протягом двох днів, 29 і 30 вересня 1941 року, на околиці Києва відбулось масове винищення євреїв.

Маріанна Кіяновська почала писати вірші, які увійшли у збірку у 2016 році. Її поезія звучить голосами загиблих, від їхнього імені. Коли вийшла збірка, багато рідних впізнали у віршах своїх загиблих родичів, їхні життєві історії. Хоча Маріанна не знала, їхніх доль.

Тарас Прохасько — сучасний український письменник, журналіст, один із представників станіславського феномену. Лауреат Шевченківської премії 2020 року за збірку есеїстики «Так, але...».

   Проект "ТАК, АЛЕ..." -  унікальний продукт співпраці двох видатних митців сучасності, - ТАРАСА ПРОХАСЬКА та ОЛЕНИ ПРИДУВАЛОВОЇ.

   Текстова частина поєднується з 24-ма картинами відомої київської мисткині, написаними спеціально для цього видання.

     У книзі ви знайдете 34 тексти про «балькони й фіранки, світло й каміння, проходи містом і знімання фільму в Карпатах» та багато іншого.

«Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав, – зазначає редактор книжки Олександр Бойченко. – Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова».